Кобеляки

Читаючи у “Віснику гідрометслужби” про великі та маленькі міста України, де розташована мережа гідрометслужби, захотілось і мені розповісти про наше місто Кобеляки, де знаходиться однойменна метеостанція. Це невеличке місто, районний центр, який розташований на правому березі мальовничої річки Ворскла, притоки Дніпра там, де в неї впадає річка Кобелячка. Перша письмова згадка про нього дійшла до нас завдяки картам, складеним І. Даннертом, де було позначено його як “нове місто” Kobilak, а перші поселення на цьому місці датуються VІІ ст. н. е.

Життя та розвиток нашого міста мало відрізняється від таких же містечок України. Через нього проходили всі війни, які накочувались на наш край, починаючи з половців, коли в 1171 р. Князем Ігорем Святославовичем біля Ворскли в урочищі Кобякове (воно так найменувалось після битви) був розгромлений хан Кобяк, і закінчуючи останньою Великою вітчизняною. Воно було і фортецею, і сотенним містечком за часів козацтва, значимим торгівельним центром, мало свої підземні ходи, які зараз засипані, через нього відступав і Карл ХІІ, коли відбувалась знаменита Полтавська битва.

Нині це невелике охайне містечко з загальною площею земель по затвердженій звітності 1212,5 га, але фактично нині вона становить більше 1277 га. Багато будинків розташовано в приватному секторі, огорнених зеленню дерев та виноградників, квітучими палісадниками. Немало в місті і багатоповерхівок, двори яких теж утопають в зелені та квітах. Центр міста визначився як зосередження адміністративно-господарських, культурно-просвітніх та торгівельних закладів вздовж головної вулиці — імені Шевченка, протяжність якої дорівнює близько 5 км. Чисельність населення міста становить трохи більше 12 тис. чоловік.

Метеорологічні спостреження в Кобеляках були організовані ще в 1885 році, як дощомірний пост. До 1923 року пост працював нерегулярно, з деякими перервами. 21 жовтня 1935 року на основі поста була організована станція ІІ розряду, яка з перервами в декілька місяців працювала до 1944 року. В квітні 1949 року станція відновила свою роботу і працює понині. За часи свого існування метеостанція змінила декілька адрес, було і так, що приміщення знаходилось на одній вулиці, а вимірювати доводилось іти на іншу, де був метеомайданчик. В серпні 1949 року начальником Поповим Гаврилом Євгенійовичем були встановлені: психрометрична будка з повним комплектом термометрів, гігрометр, термометри на поверхні грунту, дощомір Трет’якова, проводились спостереження по анероїду. В жовтні цього ж року встановлено барометр ртутний і барограф.

До 1953 року начальники часто змінювались, їх направляли в різні куточки країни, на їх місце приходили інші. В 1953 році начальником став Гук Петро Петрович. При ньому до 1981 року пройшли значні зміни в передаванні інформації, встановили телетайп, замінились мачти флюгерів, відкрився в 1965 році гідропост на річці Ворскла. В 1973 році побудовано приміщення метеостанції за адресою вулиця Дружби 27, де вона знаходиться і донині. Це майже найвища точка міста, висота метеомайданчика знаходиться на 115,4 м вище рівня моря, рівень залягання грунтових вод нижче 13 метрів.

Нині штат працівників метеостанції Кобеляки налічує 8 чоловік: 5 техніків-метеорологів, агрометеоролог, гідроспостерігач і начальник. Багато хто з них працює не один десяток років, у тих, хто прийшов недавно — працювали батьки. “Випадкові” працівники довго не затримуються, адже професія ця доволі специфічна, і її необхідно любити, жити нею, адже і вдома ми теж по звичці спостерігаємо за хмарами, визначаємо їх форму, висоту, спостерігаємо за погодою, видимістю.

Але буденність є у всякій професії і, взагалі, в усьому житті. Мусимо слідкувати за станом приладів, за будівлями, створювати собі комфорт, адже працюємо цілодобово. Дрібниці забирають значну частину життя, та і все воно загалом складається з дрібниць.

Нещодавно замінили козирьки ганків, адже з 1973 року вони тільки частково підрихтовувались і зовсім підгнили. Те ж саме і з східцями, доріжками, воротами. Замінили двері в приміщенні, адже одні з них, заднього виходу, теж не мінялись з 1973 року. Колектив метеостанції радіє цим змінам, хоча значна частина роботи лягає на наші плечі. Хочемо доробити ремонт всередині, замінити ворота, забетонувати примістку навколо будівлі метеостанції по периметру, капітально переробити піч і зробити ще багато дрібниць, які загалом дуже необхідні для нормального функціонування метеостанції. Болюче місце у нас — це прилади, які досить застарілі і виробили вже не один період списування.

Загалом, праця на метеостанції вже давно стала нашим другим життям, ми не рахуємося з часом, можемо без проблем замінити один одного, вболіваємо за якість спостережень. Адже чого вартий початок ранку, коли тільки прокидається птаство, рожевіє на сході небо, часто затягнене альтокумулюсами, які так схожі на кучерявих ягнят. Або нічне небо, затягнене поволокою ціростратусів, чи грозовий вал кумолонімбусів, які так швидко летять, міняючи свої обриси! Або осінні тумани, що затягують пеленою все навкруги, чи смуги туману в низині, а ти стоїш вище них і вгадуєш предмети по обрисах.

Наша професія надзвичайно прекрасна, ми можемо по колиханню гілок визначити швидкість вітру, а потім звіряємось по приладу М-63. Без приладу можемо точно сказати, яка видимість, а потім перевіряємо точність нашого “окоміру” по М-53. І, взагалі, сказати, що ми просто любимо нашу професію — це не сказати нічого.

Начальник метеостанції Юхименко Любов